Історія створення цукрозамінників

Цукор у його сучасному вигляді відомий людству буквально кілька століть. Але сьогодні його все частіше замінюють підсолоджувачами – синтезованими в лабораторних умовах або натуральними замінниками. Цукор довго був дорогим делікатесом, але в раціоні людини, проте завжди були присутні солодкі страви. Готувати їх допомагало безліч цукрозамінників. Їхня кількість постійно зростає, і сьогодні існує багато таких продуктів: засвоюваних і незасвоюваних, корисних і небезпечних для здоров’я.

Найбільш поживними вважаються натуральні цукрозамінники. З плином історії вони закріпилися як поживні та популярні у вжитку речовини. Їх виробляли з натуральної сировини із солодким смаком, використовуючи те, що росло в регіоні проживання. Однією з перших історичних альтернатив цукру був мед, відомий ще древнім грекам.

В Азії робили сироп із коричневого рису, відварюючи та ферментуючи його. Схожі продукти виготовляли з плодів ріжкового дерева – бобів, схожих на какао. Жителі Північної Америки навчилися отримувати з кленового соку сироп, а з очерету – мелясу. На півдні континенту ацтеки робили патоку з кукурудзи. Сьогодні схожим способом виробляють тростинний цукор-сирець.

У Парагваї та Перу індіанці виготовляли солодкі напої з багаторічного чагарнику стевія. Іспанські завойовники в XVI столітті писали, що місцеві жителі використовують цей цукрозамінник тисячу років. Наприкінці XIX століття “медовою травою” зацікавилися вчені. Директор парагвайського агрономічного коледжу С. Бертоні багато років вивчав стевію й описав вид Stevia Rebaudiana 1903 року. Сьогодні з цієї рослини виробляють натуральні, популярні замінники цукру.

Костянтин Фальберг

Своєю чергою, штучні цукрозамінники теж стрімко вривалися у життя людей. Історія цукрозамінників, отриманих у лабораторних умовах, почалася в останні десятиліття XIX століття. 1879 року хімік Костянтин Фальберг випадково, як це часто буває в науці, відкрив сахарин. Вчений працював у США, в лабораторії професора Айрі Ремсена. Під час експериментів із сульфамід бензойною кислотою хімік виявив, що у сполуки солодкий присмак.

У 10-ті та 20-ті роки ХХ століття замінник цукру, винайдений Костянтином Фальбергом, став популярним у світі. Це пов’язано з наслідками війни – цукор став дефіцитним. Але через кілька десятиліть дослідження показали – у великих дозах сахарин канцерогенний. Сьогодні він дозволений до використання не скрізь. Наприклад, у Канаді заборонено його виробництво і ввезення. Проте сахарин використовують у багатьох промислових солодощах, маркуючи як добавку Е954.

Протягом наступних десятиліть з’являлися все нові замінники цукру:

• у середині ХХ століття було винайдено цикламати – натрієво-калієві солі цикламової кислоти, які довго вважали канцерогеном і отрутою, і лише нещодавно дозволили в низці країн як альтернативу цукру;
• 1965 року в СРСР синтезували аспартам – він став одним із найпопулярніших видів цукрозамінника, але сьогодні рекомендований до застосування обмежено через вміст небезпечного фенілаланіну, що трансформується у формальдегід;
• 1976 року у Великій Британії синтезували сукралозу – сучасний підсолоджувач, неканцерогенну альтернативу цукру.

Сьогодні виробляють й інші цукрозамінники. Багато з них, особливо натуральні, засвоюються організмом і беруть участь у вуглеводному обміні, тому часто не рекомендовані в разі діабету. Це фруктоза, сорбіт, ксиліт та інші цукрозамінники з натуральних плодів і ягід. Синтезовані продукти (аспартам, сукразит, сахарин, цикламат) виводяться з організму, але можуть завдати здоров’ю шкоди.

Виходом для всіх, хто хоче виключити з раціону цукор, стають підсолоджувачі зі стевії. Вони не містять вуглеводів, у них нульова калорійність і глікемічний індекс. Ці цукрозамінники дозволені при діабеті, не канцерогенні та корисні для здоров’я.